Просто хочу щоб вони почали жити так само, не знаючи чи доживуть вони до нового року, чи релізу улюбленої гри. Щоб їх косила паранойя, щоб всі думки були лише про одне - вижити, встигнути полюбити, встигнути побути з рідними, встигнути намалювати, сказати, побачити, відчути…