буду файна до самої смерти.
т зв досягнення для фб, тут не таке. торбочка з мудростями за 2 гривні, вчительство, видавчиньство, мамство, одруки, збори на ЗСУ.
Закриті збори — це не лише смерть ворогам.
Закриті збори — це збережені життя наших.
Донатьте, не зупиняйтеся. Це найменше, що можна зробити. І це наш обов'язок.
На деталі для РЕБ:
На потреби мобільної вогневої групи 31-ї ОМБр:
Яким чудесним міг би бути цей активний робочий літній день і цей дощово-грозовий прохолодний вечір, ЯКБИ НЕ ІСНУВАННЯ ЙОБАНОЇ КОНЧЕНОЇ СМЕРДЮЧОЇ РСНІ ШОБ ВОНА ВСЯ БЛЯТЬ ПОВИЗДИХАЛА НАХУЙ
Непопулярна, як тут кажуть, думка: додаток "Повітряна тривога" дуже дарма змінив сповіщення про відбій на голос Арестовича. Я вчора реально чуть не всралась, коли посеред глупої ночі з-під подушки якийсь мущіна вкрадливо заговорив про те, що пора повертатись до нормального життя.
Не знаю, звідки стартувала тєма про манікюр, але я скажу так:
- Купувати товари й послуги в Україні нині – заєбісь, бо це стимулює економіку,
- Продовжувати виробляти товари / надавати послуги в Україні в умовах війни – ахуєннно, бо це стимулює економіку + дозволяє їсти їду,
А чого людям, які виїхали за кордон, в принципі так важливо, щоб їм емпатували ті, хто щодня сидить під обстрілами й без світла в Харкові й Херсоні? Чого люди, у яких об'єктивно краще становище — вимагають співчуття й звинувачують у знеціненні тих, у кого воно об'єктивно гірше?
Чоловіки: у сучасних дівчат такі високі вимоги.......
Високі вимоги ін квещн:
- миється і не воняє
- не дрочить на рсню
- не статус "людина"
- не побутовий інвалід
- базова адекватність (рівня "по можливості не сере на вулиці")
- сам заробляє на свої потреби.
Шось забула?)
Я звикла, що рандоми в метро заглядають мені в телефон (ну бо телефон інтересний, гнеться).
Але до такого готова не була:
Дідуля: *дивиться в мій екран із твітором* Я оце дивлюся, може, в тебе там людне шо написано... як к��ртоплю садить, сім'ю содержать... а воно якесь шо попало.
Бачу, всі бояться ядерки. Тримайте фахову аналітику від простої жіночки з села:
Боїтеся ядерки (чи будь-чого пов'язаного з війною) – їдьте з України, і чимподалі.
Лишаєтесь будь-де в Україні – змиріться з тим, що ваш страх нічого не змінить.
Може йобнути? Може, бо воно йобнуте.
Заводьте дітей із людиною, яка не лише буде з вами на пологах, а й:
- ходитиме вам по післяпологові прокладки й крем для сосків
- мінятиме памперси дитинці без нагадувань і фукань
- САМА купуватиме найгарніші новорічні костюмчики
- терпляче заспокоюватиме вночі вас і дитя❤️
Хочу, щоб мій братичок повернувся живим із Бахмута.
Не знаю, що ви твітите дуже пяними, а я твічу таке.
Я дуже боюся за свого брата.
Єдиного свого рідного братика.
Дуже боюся.
Годую дитину й раз у раз мушу втирати з неї свої сльози.
Чому ми не можемо просто жити. Просто народжувати й ростити дітей. Просто бути в цьому світі, де насправді всього для всіх досить, більше ніж досить.
Нащо існує русня, йобана ракова пухлина на тілі землі.
Тобто вчора чоловіки бороли волосся на жіночому тілі (ні разу так не було), бо це фу й НЕГІГІЄНІЧНО – а сьогодні ці самі чоловіки відстоюють своє священне право не витирати пісюн після того, як посцяли, й міняти труси двічі в тиждень. Я нічого не переплутала?
І так: від тейків "класно вам українцям, тепер можна без проблем виїжджати в Європу, влаштовуватися на роботу/навчання" мене пздц трясе. Я ніколи не хотіла ні в яку Європу – ні вчитися, ні працювати, ні жити. Я хочу жити в своїй країні, в своєму місті – прикиньте, так можна було.
Щас буде одкровення, ви ще такого блять ніде не чули.
НЕМА такого поняття, як "хтось когось відбив/увів зі стосунків". Дорослі люди САМІ вирішують іти зі стосунків в інші стосунки. І відповідальність за це несуть не кляті розлучни_ці, а саме ті бусєчки, яких "увели/відбили".
Фух.
А ще мені подобається зміна риторики Зеленського, що позначає (дискурсивно, бо фактично це й так ясно, нмд) вихід України з позиції жертви. НАТО не хоче за нас впрягатися й надавати нам членство – штош, обійдемося без них, тим, хто помагає – пасіба, ми все одно втащим. Гарно.
Дуже болить за Херсон. Дуже болить за Мелітополь. Дуже болить за Бердянськ. Дуже болить за Маріуполь. Дуже болить за Ізюм – він є. Дуже болить за Волноваху – вона є. Тримайтеся, дорогі.
На ракетобудівних заводах в росії тяжко працюють жіночки віку наших мам, давайте їх пожаліємо!
Оператори, які запускають ці ракети, вже місяць не сплять ночами, давайте їм поспівчуваємо!
Ваня Залупкін із Пєрмі пішов на війну заробити, бо в нього маленька дитина – який молодець!
Непопулярна Думка (тм):
Совкова ідея "поважати старших", лише бо вони старші й жизнь прожили – шкідлива хуйня, яка не має існувати в сучасному світі. Така ж шкідлива, як і закривання очей на поточні пройоби діячів і діячок з огляду на колишні заслуги чи "вислугу років".
Якщо ви гадаєте, що
1) у вас забагато вільного часу і
2) ви займаєтеся фігнею –
одна з учасниць мого будинкового чату перемальовує в зошит кожен новий графік відключення, поруч записує точний час фактичних відключень і кидає ці фото в чат, щоб висловити обурення.
Чесна реакція Міри, коли водій таксі пропонує нам тримати її автокрісло на руках, "а то будєт кожу царапать".
@uklon
а нагадайте-но своїм водіям правила безпеки, бо здоров'я дитини й (навіть якщо раптом) подряпина на оббивці салону — то речі трошки неспівмірні, вам не здається?
З реплаїв я просто прозріла. Запитання "нащо презервативи, якщо він твій чоловік" і коментарі про "всмислє входіть в жену і нє чуствовать єйо" від дорослих чоловіків🫠🫠🫠
Підслухане на Книжковому Арсеналі.
Літня пара:
– Ну сказалі ж, нєту! І в раздєлє "фентезі" нєту!
– Шо за кніжний фєстіваль такой: пріходіш купіть кнігу – а кніг нєту! І соврємєнная ж літєратура!
(От на 90% певна, шо шукали якусь рсню.)
Колишня одногрупниця – нинішня госпітальєрка пише в фб про те, як її 57-річну маму, що виїхала з Енергодара, hr Рошену перед працевлаштуванням змусила звільнитися з попереднього місця роботи, а потім відмовила, бо та "застара".
У коментах – портал у пекло за участі вгадайте кого.
Дуже сподіваюся, що кожен уйобок у футболці "ухилянт чіназес" і кожен бізнес, який торгує футболками, тортами й страпонами з такими написами, будуть гнані, висміяні й обісцяні всюди, де наважаться вилізти з цим на публіку.
Ми не забули про Південь. Ми не забули про Південь. Ми не забули про Південь. Ми не забули про Південь. Ми не забули про Південь. Ми не забули про Південь. Ми не забули про Південь. Ми не забули про Південь. Ми не забули про Південь. Ми не забули про Південь. Ми не забули.
Про пологи скажу тільки таке: я певна, що якби дітей виношували й народжували чоловіки – цей процес здебільшого був би цілковито безболісним і з мінімумом негативних наслідків для організму уже років 30 як.
І так: це могла бути я. На місці кожної з закатованих жінок могла бути я. Якби тільки вони могли – те саме було б у Києві. І я не можу не думати про 45 тисяч пакетів і про ті списки. Я певна, що побачила б там прізвища чудових людей, яких ціную і люблю – а може, і своє також.
Зловила себе на усвідомленні: моя дитина щаслива.
У неї є все, що треба, і більше. Вона чиста, сита, доглянута. В її житті є розвиток, ігри, прогулянки, соціалізація і якісне медичне обслуговування.
А ще — і це найголовніше — вона росте в любові.
Ми хороші батьки. Я чудова мати.
А давайте домовимося так: якщо на цьому тижні _нічого не буде_ (ну або все буде як завжди останнім часом, бо у нас кагбе ВІЙНА) – то ви перестанете нагнітать раз і назавжди? Ані на день ЗСУ, ані козацтва, ані на Новий рік, ані на Різдво – не будете і всьо. Домовилися?
Уявіть, що ви стаєте свідками цієї сцени 10 років тому.
Діалог двох підліток 12–13 років – кольорове волосся, наліпки на нігтях. Одна дає другій навушник, друга слухає.
– Ой, прікольно, а шо це?
– *закочує очі* Ти ��оооооо, це ж ІВО БОБУЛ!
Одна мініатюра, шоб поняти, яка я мать:
Міра: *кречить уже бозна-скільки часу*
Я: *беру її на руки* до речі, доця, в цю гру можна грати вдвох! ААААААА
Міра: АААА
Я: АААА
Міра: АААААААА
Я: АААААААА
Міра: ...а?
*замовкає, дивиться на мене*
Дуже непопулярна думка:
У зраді винні ЛИШЕ ті, хто зраджують, тобто роблять це за спиною в чинних партнера/партнерки.
Інша людина, хай знала чи не знала про ці стосунки, нікому не зраджує (і часто буває ошукана). І перекладати на неї відповідальність за зраду – остання справа.
Знов задумалась про досягнення й успішний успіх.
Мені майже 32. З моїм бекґраундом (виросла в селі, обоє батьків сільські, город худоба, щовечора на колінця до ікони, щонеділі до церкви) максимум, що мені "світило" – вийти заміж за +- норм мужика, шоб не дуже пив і не дуже бив.
І ще скажу (хочу й думаю, що мушу):
В моїй країні йде повномасштабна війна. Мені 32 роки, я на 6-му місяці вагітності, живу в Києві, нікуди не виїжджала й не збираюся. В цю зиму я увійду з новонародженою дитиною на руках.
І хочу, щоб вона народилась і росла в Україні. Попри все.
Боже сука я горю.
Вова нещодавно вирішив перейти на українську/англійську в робочій комунікації. 90% колективу компанії – російськомовні.
Так от ейчарка (?) зараз викликала його на дзвінок, на якому щімить його за те, що він "сєєт нєгатів" і "вмєшиваєт палітіку в рабочій працес".
Не забуваймо про Маріуполь. Про Ізюм, Суми, Харків, Чернігів, Тростянець. Про інші міста і села під обстрілами. Там досі дуже-дуже багато людей.
Не забуваймо про Херсон, Бердянськ, Мелітополь. Про жодне містечко чи село в тимчасовій окупації. Люди там борються. Голіруч. Героїчно.
Боже, лобода з дорофєєвою такі жалюгідні. Плачуть, чвякають, хуякають, "ми малєнькіє люді, ми нічєво нє рєшаєм, астанавітє ету вайну". Тьху. І ще ж скільки їх таких(
Насправді не лише Спартак Суббота, а й практично кожен представник типажу "загадочний хуй" – потенційний нарц, ґазлайтер чи психопат і абсолютно точно просто довбойоб, від якого недотерапевтованим дівчаткам (і хлопчекам) варто триматися подалі.
Сексуалізую чоловіків, які:
1) миють песюн
2) миють жопу
3) не ставлять пробілів перед комами
4) користуються дезодорантом і перуть білизну (опційно)
Але, на жаль, ці вимоги зависокі для більшості сучасних чоловіків, я розумію.
І цей, тільки мені муляє "наша Сребрениця" і "наша Герніка"? Знов ця вивчена меншовартісність із "маленькими парижами" і "нашими борхесами". Це наша Буча. Наш Ірпінь. Наш Маріуполь. Наші рани, болючі й важливі не порівняно з і не за умови що. Це наші рани. Цього досить.
Оце канєшно "народила-зрозуміла":
Я ніколи так не боялась за власне життя й ні за що в світі, як у цю секунду боюся за свою дитину. Я вмираю сто тисяч разів за секунду на саму лише думку, що з нею може щось статися.
Четверта доба материнства, Київ, 2024 рік.
Читаю восторженні реплаї й цитування і думаю собі, скільки кожен із цих людей реально протримався б у селі з повноцінним городом, повним хлівом худоби й без віддаленої роботи в ойті.
Просто хочеться, щоб кожному, хто має паспорт т зв громадянина т зв російської федерації, було заборонено перетинати кордон України в будь-який спосіб, окрім як у зворотному напрямку і в чорному мішку, невже я так багато прошу.
Я пишу й стираю твіти про відео й фото зі звільненої Київщини. Це ніяк не вкладається ні в слова, ні в сльози, ані навіть у крик. Біль, що розтікається моїм тілом, перетворюється на почуття, якому неможливо дібрати назву. Виродки, сволота, йобана біомаса – ви заплатите за все.
За час, поки я живу в Києві й їжджу в таксі, під час поїздки таксисти говорили по телефону з увімкненим динаміком:
- з роднулями
- з братішками
- з мамами
- з дітьми (включно з тим, шо помагали їм рішати домашку)
- з баригами,
але ніколи не з колекторами.
До сьогодні.
Київ: повітряна тривога з самого ранку, другий день всі по хатах, пів міста без світла
Жіночка в приваті фб-сторінки видавництва: ДВА ДНІ ТОМУ Я ЗРОБИЛА ТА ОПЛАТИЛА ЗАМОВЛЕННЯ ДЕ МОЇ КНИЖКИ БЛЯТЬ
Тим часом знов в ефірі одна з моїх улюблених тем — про побутових інвалідів і "просто попроси".
"Просто попроси / скажи, що зробити / напиши інструкцію на 120 пунктів" — це РОБОТА. Вона потребує часу, зусиль, емоційного ресурсу (надто коли "просто скажи" стає "повтори 10 раз").
Що почитати в День Києва: топ книжок про Київ від українських письменників
1. "Місто", Валер'ян Підмогильний
2. ...
3. ...
4. ой, тіпа ви всі "Місто" вже прочитали
5. читайте "Місто"
6. дуже недооцінений твір
7. і ще там про Київ
8. ой, як такі розумні, то самі складайте топи да
Я не схильна до конспірології, але не розумію, як вийшло так, що за пару днів до фіналу Ізраїль опинився так високо в букмекерів. Упустімо те, шо жиночка русня — номер же ніякий, тупо ні я кий, прохідний, середнячковий. Це гірше, ніж Лєна в 2010-му, якшо ви розумієте, про шо я.
Ситуація навколо Довженко-центру викликає відчай. Це просто плювок в обличчя громаді, і цього не можна подарувати. Як можна допомогти? Що можна зробити?
Про "блокаду Києва":
- я вражена, що аж стільки людей 1) не розуміють, що таке блокада і 2) думають, що з Києва можна виїхати лише по Житомирській трасі
- народ, хай як вам хочеться думати інакше — більшість із нас тут у Києві не пережила нічого аж такого драматичного.
Так багато з вас пишуть про "не найкращий час" для народження дітей. Так от назвіть мені хоч одне десятиліття в межах останніх 100 років, яке можна було назвати не то шо найкращим, а бодай не дуже паскудним часом для цього. Але ж ми всі тут)
Прийшла нагадати: якщо ваша дитяча/підліткова ностальгія зав'язана на радянському/російському контенті – піснях, фільмах, книжках, – викорінюйте це з себе. Це важка й тривала робота, але варта того, щоб наратив про "адіннарот" більше ніколи не проповз у наш інфопростір. Раночку)
І давайте так: жодних компромісів тепер. Росіянське = нахуй. Нагадую: вони не визнають нашого існування й щиро бажають нам смерті. Проживемо без їхньої попси й їхньої "літератури" (а без іншої їхньої продукції тим паче). Контролюймо це кожен собі, будьмо уважні.
Горю. Наших жінок-військових, які своїми життями захищають оцих, прстигспди, артистів, поки вони висирають свої шедеври, – знову намагаються звести до "піксельної спіднички". Від цього знецінення й блюзнірства аж зуби зціплює: спершу "мама ама волонтер", тепер "дички-спіднички".
Христос воскрес, а я вам нагадаю:
Якщо хтось займається чимось, що не здається вам класним чи вартим часу, АЛЕ
- людина доросла
- не порушує закон
- не шкодить довкіллю й іншим (зокрема вам)
- вас ніхто не питав –
від'їбіться від людини зі своєю цінною опінією про її діяльність.
А у вас буває таке, що, пишучи текст англійською, ви ҐУҐЛИТЕ БЛЯТЬ КОЖНЕ ДРУГЕ СЛОВО БО ВАМ ЗДАЄТЬСЯ ЩО ТАКОГО СЛОВА НЕ ІСНУЄ Й ВИ ЙОГО ВИГАДАЛИ чи ви нормальна людина?
Реакції старшого покоління на мій телефон: варіюються між "а, це якийсь із дешевших, да?" і "ой, це, мабуть, дороге таке!"
Реакції молодшого покоління (від 10 до 45): ДАЙ ПОКЛАЦАТЬ
Я дуже хочу, щоб усі виродки, що чинили звірства на Київщині, на Сході – ні, не загинули. Хай лишаться каліками. Без рук, без ніг, без очей. І повертаються назад у расію, і гниють там ще багато років. А все решта їхні ж співвітчизники зроблять і без нас, бо вони не вміють інакше.
А ще цікаво, скільки людей написали сьогодні:
- як сумно, що Жадан розлучається після 15 років шлюбу і
- як сумно, що чоловіки йдуть із сімей до молодших жінок
із формулюваннями "я більше не вірю в кохання".
Бачу, треба розчохляти торбочку з мудростями!
Сорі, але трошки смішно спостерігати за тими, хто ще минулого року називав найкращим інтерв'юером дудя й збирався на концерт моргенштерна, а сьогодні обзиває вишиватою людей, які (хай навіть востаннє) святкували Різдво 7 січня.
Чогось винесло з новин про колаборантів-навідників на наші ТЕЦ. Тобі канєшно похуй на все і на всіх, але ж ти, мурло репане, СОБІ перш за все робиш гірше й своїй сім'ї. Ти й твої близькі так само сидітимуть без світла, тепла, води. Невже тищя рублєй, яку тобі платять, того варта?
Створюєм петицію, щоб наступного року заборонити вживати на нацвідборі фразу "ДНК нації" з покаранням миттєвою дискваліфікацією (і журі, і ведучих тоже).